Наноджиг: несекретна техніка ч.1

Хто вигадав наноджиг першим – невідомо

Хоча сталось це нещодавно… наймолодшому з ультралайт стилів, що отримав цю назву, заледве десять років. Швидше за все, і не було його, першовідкривача… ідея прив’язати мормишку на тонесеньку волосінь, начепити на неї найдрібніший силікон і пожбурити усе це у воду саме спінінгом – виглядає досить тривіально. Усі обмеження лише в потужності снасті… щойно надлегкі вудки і маленькі, якісні котушки та найтонші шнури потрапили до рук спінінгістам «мікроджигітам», цей дослід був поставлений багатьма з них водночас.

Наноокунь на наноджиг

А от у терміну «наноджиг-спінінг» є достеменно відомий автор. Це харків’янин Олег Мясніков, рибалка-спортсмен з «МММ Team», однієї з найсильніших команд «береговиків» тих років. Потрібно ж було якось відрізнити це від мікроджигу. У тім, що між цими двом стилями надлегкого джигу більше відмінностей, ніж подібного, сумнівів не виникало з самого початку.

Олег Мясніков

Нано – це вам не «мікруха», тут усе навпаки. Геть дальній закид, забудьте про «чуйку в руку», геть підсікання риби. Довгі і стрункі прутики з вклеєними вершинками – теж геть! Типаж снасті для «нано» зовсім не джиговий. А взагалі, це джиг, чи ні?

У правильній відповіді на це запитання – ключ до успішного опанування техніки «нано». У тому й річ: цей стиль екстра-УЛ спінінгу не є джиговим. Звісно, якщо дотримуватись класичного визначення: джиг – техніка подачі приманки, за котрої її робоча фаза припадає на вільне падіння. За цим визначенням джиговою приманкою може бути не тільки силікон чи поролон: можна чудово «поджигувати» і передньовідгруженою «вертушкою» і коливалкою що смачно «сиплеться» на падінні. Джиг це не конче ловля силіконом – це ловля приманкою, що заводиться на падінні і більшість клювань припадає саме на цей хвилюючий момент: паузу між кількома обертами котушки, чи підриву вершинкою вудки.

Якщо намагатись джигувати наноснастю – нічого не вийде. Параболічна дія короткої вудки, екстремально мала вага монтажів (від 0,02 гр) і пасивний, як правило дуже дрібний, силікон… Приманка тоне не цілеспрямовано, а ніби поклавшись на волю божу, її падіння на дно неможливо відслідкувати за вершинкою – тільки провис шнура або волосіні сигналізує про те, що монтаж вже не рухається на дні. Як так можна ловити? Суцільна мука…

Провис шнура

Стоп. Саме так і потрібно ловити, саме в цьому неконтрольованому (на перший погляд) падінні, зависанні мікроприманки у товщі води і полягає суть стилю нано. Просто тому, що дрібні водяні комахи, котрими харчується дрібний окунь (саме він на 99% і складає улов спінінгіста «наноджигіта»), у природі не рухаються згори униз, прямолінійно та впорядковано… Вони тусують собі у товщі води, переміщуючись хаотично і спонтанно. Полюють, своєю чергою на свій корм – різноманітний планктон, що висить у «пів-води» не переміщуючись взагалі нікуди. Давайте полишимо активного придонного хижака мікроджиговикам, нехай ловлять його імітуючи своїм джигом малька що втікає, або дрібних рачків. Наша риба може бути у будь якому горизонті, від поверхні до дна. І вона не конче активна: техніка «нано» придатна і для полювання за ситими, заторможеними окунями.

Потрібно визнати: початковий вибух інтересу до техніки наноджигу відгув уже кілька років тому. Тоді здавалось що нано – чарівний ключик, що відкриває двері до системних перемог на змаганнях з берегового спінінгу. Дійсно, у випадках коли поблизу берегу багато дрібного окуня, його ловля делікатною снастю з крихітною мормишкою просто розриває шаблони. Вона має перевагу над класичною «мікрухою» на порядок і більше. А де його немає «спортивного»? Та усюди він є. В умовах коли правила змагань потурали ловлі мікроокуня нараховуючи бали, а протоколи складались з маси упійманої риби плюс 50 балів за кожен «хвостик», наноджиг був Мохамедом Алі, що виходить на ринг проти опонента вагою 50 кг. Тоді спортивне майбутнє наноджига було беззаперечним. Але…

Окуньок

Спортсмени швидко усвідомили: це неправильно. Бали за «хвости» відмінили, і знову з’явився сенс у ловлі крупнішої хижої риби. Береговий спорт, буквально, був врятований цим рішенням, втриманий від виродження у суцільний екстраультралайт. Сьогодні у цих турнірах досі цінується множинність технік, захоплює зіткнення тактик і стратегій, викликає безмежну повагу універсалізм майстерності чемпіонів. А наноджиг просто став однією з цих технік і стилів. Буває більш менш актуальним, в залежності від водойми і пори року, часом навіть приносить перемогу – а інколи це шлях унікуди. Спортсмен що робить ставку виключно на «нано» нині неконкурентоспроможний.

Може воно і на краще. Адже не спортом єдиним… Цей стиль, найлегший з усіх спінінгових, красивий незалежно від отриманих нагород і спортивних титулів. Переконаний «наноджигіт» не обов’язково спортсмен… Володіння стилем нано прочиняє одну з можливих дверей на шляху вдосконалення сучасного спінінгіста. Ловити всюди і завжди, у двох кроках від дому. Не вимучувати одне два клювання за рибалку, а мати контакт з рибою на кожному закиді. Примушувати до клювання надпасивного хижака, користувати майже невидиму оку приманку, вміти її закинути і провести… Ловити там, де ніхто не може впіймати. Ловити і випускати – чудово ж, чи не так?

Наноджигіт

Якщо вам теж так здається – пробуйте «нано». Пробуйте з нуля, не особливо заглиблюючись у теорію: як і кожен модний стиль, наноджиг встиг за свою коротку історію обрости легендами та міфами. Усі ці чутки та плітки заводять початківця у бескінечні манівці гілок на форумах, густий ліс неякісних і суперечливих відеоматеріалів. Давайте спростимо вам життя і кілька «наноміфів» розвінчаємо тут і зараз.

Наноджиг – дороге задоволення

Маячня. Це зовсім не затратний стиль. До снасті єдина вимога – вона повинна працювати з тонкою (не товстіше за 0.12) волосінню, або шнуром PE#0.2, найбільше 0.3. «Працювати» у сенсі закидувати… Вимог до чутливості снасті, до якості проводки, тут, як це не дивно, мінімальні. Базовий типаж наноджигу це trout area – форелеві вудки, створені для полювання на райдужну, ставкову форель, котору розводять штучно. Це стосується і спінінгів, і котушок. Параболічний прутик з тестом до 5 (а краще до 3) грамів, «тисячна» котушка (не обов’язково дорога). Нема грошей на Белезу – підійде і Трапара. Навіть японців обирати не обов’язково, відчизняні бренди вже вгадали вподобання наших рибалок і роблять не форелеві, а саме наноджигові вудки і часто у дуже привабливому бюджеті. Словом, будь який до 2 м ультралайтовий параболік буде доречний. А до гонитви озброєнь ви встигнете пристати будь коли, це ніколи не пізно;

Окунь на наноджиг

Чуйка в руку

Запам’ятайте: наноджиг – це ловля з категоричною відмовою від зворотнього зв’язку. Вам непотрібно «вистукувати» дно, визначати глибину та рел’єф, шукати перепади та скупчення мушель. Ваша риба вся біля берега, дуже часто у пів-води і стоїть біля поверхні. Просто перевірте усі горизонти, це найбільш прямий і простий шлях до клювання. Усіх «знавців» що просторікують про чутливість відправляйте туди, де Макар телят не пас: чутливість вам не потрібна ні для анімації, ні для реєстрації клювань.

В очікуванні клювання

Просто тому, що покльовка, при ловлі наноджигом – не більше ніж приємний бонус. Ви її відчули – чудово, це ваш бонус, ваші додаткові емоції. Не відчули, але риба раптом опинилась на гачку? Так і повинно бути. Ви ж самі відпустили вашу приманку «на свободу», ви використали найсильніший аргумент, дали можливість «захопити» її найпасивнішому окуню без перешкод (натягування шнура, спротив). Нема постійного жорсткого контролю (а це ж необхідна умова цієї «чуйки») – є свобода переміщення… Пам’ятайте, пасивний окунь відрізняється від активного лише одним – силою всмоктування приманки при її атаці. Активний розправляє зябра і хапає так, що вона одразу влітає до горла. Пасивний тягне ледь-ледь, аби гачок при цьому просто потрапив до рота і зачепився за губу жодного натягнення бути не повинно.

До цього питання ми ще повернемось, обговорюючи вибір між шнуром та волосінню. Поки просто запам’ятаймо: один з базових принципів «нано» джигу – відмова від контролю за клюваннням і зворотнього зв’язку. Побоюєтесь що риба відплюне приманку? Не бійтесь. Використовуйте дрібну «їстивну» гуму, або нарізку із неї – окунь протримає її у пащі саме стільки часу, скільки вам потрібно аби відчути що він вже на гачку. Ви не будете у цьому оригінальним, у цьому стилі майже не ловлять на «неїстивни» силікон. Форма, колір, все це другорядне, гра від приманки теж не вимагається – аби лиш була дрібною і смачною.

О. Сізон, рибалка-спортсмен що практикує нано.

О. Сізон

 

 

 

 

Наноджиг: несекретна техніка ч.1: 1 комментарий

Добавить комментарий